Переглянути інші виступи        Повернутися на

ВИСТУП

Міністра закордонних справ України А.М.Зленка
на міжнародній конференції "Україна-ЄС"

Брюссель, 24 квітня 2001 р.

Шановні учасники конференції!

Пані та панове!

Насамперед дозвольте мені висловити вдячність організаторам і спонсорам цієї конференції, які, на мій погляд, провели блискучу підготовчу і організаційну роботу.

По суті, зібравши такий представницький склад учасників тут, у політичній столиці Європи, вони уже зробили половину справи для успіху сьогоднішньої конференції.

Друга складова успіху, звичайно ж, залежить від нас з вами. Від нашої здатності спрямувати дискусію у конструктивне і творче русло. Від нашого уміння знайти раціональне зерно у будь-яких, навіть, на перший погляд, нереальних ідеях.

Тим більш, що неформальний характер нинішнього форуму дає всім нам можливість максимально відверто поговорити про успіхи, проблеми і перспективи відносин між Україною і Європейським Союзом.

Особисто я, якщо дозволите, спробую говорити, по можливості, не стільки як Міністр закордонних справ України, скільки як громадянин. Або точніше як громадянин, який, скажімо так, непогано обізнаний з недалеким минулим і з сучасним зовнішньої політики своєї держави.

Отже, повернімося подумки на десять років назад. Крах тоталітарних систем в Центрально-Східній Європі. Розпад Радянського Союзу і Варшавського блоку. Швидкі демократичні перетворення в країнах колишнього соцтабору.

Гадаю, зараз ви погодитесь зі мною, що далеко не останньою за своїм значенням подією у цьому переліку стало відновлення Україною своєї незалежності. Більше того, можна з повним правом сказати, що саме український референдум 1 грудня 1991 року поставив останню крапку в 70-річній історії існування радянської імперії. За якихось півтора роки обличчя Європи було важко впізнати.

Можливо, я помиляюся, але складалося враження, що ці події європейців застали дещо зненацька. І якщо першу розгубленість по відношенню до країн Центральної Європи їм вдалося швидко подолати, то повірити в те, що незалежність України це всерйоз і назавжди, змогли далеко не всі і далеко не відразу.

Із суто формальної точки зору Європейський Союз визнав цей факт. Проте серйозно обговорювати - навіть теоретично - можливість, скажімо, європейської інтеграції України ніхто не збирався.

Проблема, з моєї точки зору, полягала зовсім в іншому: Україна просто не вписувалася в існуючі тоді уявлення про майбутню конфігурацію ЄС.

Існували та й подекуди і нині існують дуже стійкі стереотипи. Наприклад:

	українці занадто довго прожили в системі комуністичного режиму, щоб бути в змозі долучитися до європейських демократичних цінностей;
	Україна є зоною особливих життєвих інтересів Росії, а тому намагатися розірвати цей зв'язок - значить остаточно роздратувати Москву, яка й так вже позбулася свого колишнього впливу;
	Україна є занадто громіздкою для того, щоб безболісно інтегруватись в ЄС. А деякі й взагалі відносили її до іншої цивілізації, аргументуючи цим несумісність українців у принципі із західноєвропейськими традиціями.

Я міг би підписатись під усіма цими твердженнями, якби не бачив на власні очі, як протягом останнього десятиліття були зруйновані і більш життєспроможні стереотипи.

Можу погодитись з тими, хто каже, що доля України була у її власних руках. Що якби вона проводила реформи більш рішуче і більш послідовно, то мала б набагато більше аргументів у діалозі з Євросоюзом.

Я щиро радію за наших друзів і партнерів в Центральній Європі, яким за останнє десятиріччя вдалося здійснити потужний економічний стрибок і впритул наблизитись до вступу в ЄС.

Однак при цьому не слід ігнорувати й того, що цього успіху було досягнуто на фоні чіткого сигналу з боку ЄС. Сигналу про те, що народи цих країн в перспективі можуть розраховувати на своє місце у спільному європейському домі. Сигналу, який недвозначно прозвучав ще на початку дев'яностих.

Досить швидко для центральноєвропейців були відкриті практично всі європейські кордони. Немало тих, хто виріс на комуністичних догмах, змогли на власні очі побачити, до чого насправді слід прагнути. Поїздка до Відня для пересічного чеха або до Німеччини для звичайного поляка стала буденністю.

Центральна Європа наповнювалася духом євроінтеграції, який поступово перетворювався на національну ідею.

А що ж Україна?

Проголосивши євроінтеграцію пріоритетом своєї зовнішньої політики, вона разом з тим, почула на свою адресу дещо іншу відповідь. Якщо країнам Центральної Європи було сказано: "ми вас приймемо до ЄС, але після того як ви проведете реформи і відповідатимете певним критеріям", то Україні: "спочатку проведіть реформи і досягніть певних критеріїв, а вже після цього ми поговоримо про можливість членства".

Більша частина населення нашої держави мала в кращому випадку тільки теоретичне уявлення про цілі, завдання та принципи функціонування Євросоюзу.

По суті, для українців, які хотіли відвідати країни ЄС, змінилося дуже небагато. Якщо раніше, для того, щоб отримати дозвіл на виїзд за кордон, треба було пройти через прискіпливу перевірку власних спецслужб, то тепер цю функцію виконують жорсткі правила Шенгену. До того ж, не кожний громадянин України може собі дозволити заплатити немалу по нашим міркам суму за отримання візи.

Це призвело до того, що реалізація євроінтеграційного курсу України проходила виключно на урядовому рівні. На рівні ж пересічного громадянина не відбувалося практично ніяких зрушень.

Що там говорити, якщо досі українці не мають навіть змоги дивитися телеканал "Євроньюс", який транслюється практично в усій Європі.

Мене, як людину, що стояла біля витоків зовнішньої політики незалежної Україні, така ситуація особливо засмучує. Повірте, тоді, в 1991 році, було важко повірити, що нове тисячоліття ми зустрічатимемо відгороджені від Європи новою, цього разу паперовою, стіною.

Я відчуваю, що в багатьох з вас зараз напрошується до мене запитання - а чи все зробила Україна сама для того, щоб бути ближчою до Європи?

Моя відповідь буде однозначною - ні.

Ми зробили далеко не все з того, що можна було.

Більше того, навіть в тому, що робили, ми допускали чимало помилок.

Ми не завжди були послідовними.

Часто поспішними.

Ще частіше нерішучими.

Але з іншого боку, ми зробили достатнього багато, якщо враховувати ті стартові умови, в яких ми починали.

Практично з нуля побудували державну інфраструктуру.

Створили якісно нову фінансову та законодавчу системи.

Зберегли міжетнічний мир і спокій.

Втримали від, здавалося, неминучого краху економіку, яка більш, ніж на половину була зорієнтована на забезпечення інтересів ВПК колишнього СРСР.

Як результат, минулого року економічні реформи в Україні почали давати свої перші, цілком реальні плоди.

Але найголовніше, на мою думку, це те, що в Україні протягом кількох останніх років викристалізувалися принципово нові умови для реалізації євроінтеграційного курсу, з'явилося більш глибоке його розуміння.

Європейська інтеграція є не просто нашою стратегічною метою, заради досягнення якої ми проводимо економічні і політичні реформи.

Вона стала для нас невід'ємною частиною довгострокової стратегії розвитку держави, фактором, який є одночасно і змістом, і суттю, і інструментом реформ. Якщо хочете, засобом досягнення тих цілей, які ми ставимо перед собою у внутрішньодержавному будівництві.

А це, погодьтеся - потужний стимул.

Вважаю, що в Україні поступово формуються сприятливі умови для того, щоб двигун євроінтеграції тут був запущений на повну потужність. Я б сказав, що у нашої держави є зараз шанс, якого не мала, мабуть, з 1991 року.

Тоді європейський експрес прослідував повз українську станцію практично не збавивши швидкість.

Ми сподіваємося, що цього разу пасажирам європотягу буде важко не помітити сучасний термінал, який, хоч іще й не до кінця добудований, проте зводиться за цілком європейськими стандартами.

Триває активна взаємодія з Євросоюзом на основі базових документів співробітництва. У цьому плані хотів би відзначити затвердження нашим Урядом першого Плану дій по імплементації Програми інтеграції України до ЄС на 2001 рік.

Ми активно просуваємося у напрямку набуття членства у Світовій організації торгівлі.

Останнім часом ми значно інтенсифікували наші взаємини з сусідніми країнами-кандидатами на вступ до Євросоюзу. Нещодавно я відвідав з офіційним візитом Словаччину. Щойно відбувся візит глави зовнішньополітичного відомства Угорщини в Україну. На порядку денному мої двосторонні контакти з міністрами закордонних справ Чехії та Болгарії.

Шановні колеги,

Протягом останнього часу мені уже доводилося чути тут у Брюсселі, та й в інших європейських столицях, закиди, що, мовляв, Україна виявляє надмірну і недоречну активність, завалюючи Єврокомісію нереальними пропозиціями про розширення співробітництва з ЄС у тих чи інших сферах.

Що я можу на це сказати?

Є такий гріх.

Пригадується однак, що раніше нас критикували зовсім за протилежне - за недостатню активність і безініціативність.

Я зараз навмисне не хочу торкатися суті згаданих пропозицій. Про них добре знають в Єврокомісії.

Цим я хочу сказати лише одне: у нас є і бажання, і можливості розвивати взаємовигідне співробітництво з ЄС уже сьогодні. Принаймні в окремих сферах, зокрема військовій, безпековій, у галузі внутрішніх справ, транспортуванні енергоносіїв тощо.

Але, безумовно, залучення України до відповідних європейських програм і стратегій неможливе без конкретних кроків назустріч з боку ЄС.

Наприклад, на наш погляд, Європейський Союз міг би розглянути можливість розповсюдження на Україну деяких елементів її "стратегії приєднання", які розроблені для держав-кандидатів.

Вважаю, що Україна має всі можливості буди включеною до реалізації нової енергетичної стратегії ЄС як повноправний учасник. Ми пропонуємо створити міжнародний механізм для управління українською газотранспортною системою і запрошуємо залучитися до цього процесу стратегічних інвесторів. Не забувайте, що Україна як транзитна держава має унікальні транспортні мережі і не скористатися цим європейськими країнами, на мій погляд, було б великою помилкою.

До речі, зазначені вище ідеї я вже обговорював з паном Соланою в ході його недавнього візиту в Україну.

Ми в Україні дуже уважно стежимо за дискусіями, які тривають зараз в рамках ЄС щодо майбутньої моделі Союзу. На мою думку, вже прозвучало немало цікавих ідей щодо того, як в осяжній перспективі залучити до євроінтеграції максимум країн континенту. Різношвидкісна, багаторівнева, часткова інтеграція - всі ці проекти заслуговують на найсерйознішу увагу.

Водночас, нас не може не хвилювати той факт, що окремі пропозиції мають на меті закрити апріорі двері ЄС для ряду країн. І хоча критерії визначення держав, від яких слід відмежуватися, не зовсім зрозумілі, сам підхід знайомий.

Дивує одне: після тих випробувань, які пережила Європа за останні десять років, ще знаходяться люди, які вірять, що забезпечити стабільність і безпеку країн ЄС можна лише перекривши доступ до Союзу потенційним, на їх думку, джерелам напруження.

Я гадаю, все якраз навпаки: ліквідувати джерела напруження можливо тільки шляхом втягнення відповідних країн в орбіту європейського співробітництва і євроінтеграції.

За великим рахунком, початок 21 століття приніс другий шанс не тільки Україні, а й Євросоюзу - всім європейцям. Шанс остаточно позбутися ліній розмежування на континенті, шанс побудувати справді єдину і неподільну Європу.

Шановні пані і панове!

Шарль де Голль якось жартома зазначив: "тим державним діячем, який об'єднає Європу, буде зовсім не європеєць: Європу об'єднає китаєць".

Мені здається, глибокий підтекст цих слів у тому, що європейці повинні нарешті зрозуміти: доля Європи залежить тільки від них самих. Не лише від тих країн, які уже зараз є членами Євросоюзу, а й значною мірою від тих, які поки що знаходяться поза його межами.

Про те, яким ми хочемо бачити наш континент, скажімо, через п'ятнадцять років, треба думати вже сьогодні. Причому, приймаючи те чи інше рішення, необхідно оцінювати його доцільність не з вчорашніх, і навіть не з сьогоднішніх позицій, а намагатися зазирнути трохи вперед.

Я все таки оптиміст. А тому дозволю собі не погодитись з Шарлем де Голлем, якого щиро шаную: Європу об'єднають саме європейці.

Глибоко переконаний: облаштовувати власний дім повинні ті, кому у ньому жити.

Дякую за увагу.

  Вверх